РАДІ́СІНЬКИЙ, а, е, розм.

1. Дуже радий, сповнений великої радості з приводу чого-небудь. І радісінька додому Ярина верталась (Шевч., І, 1951, 284); Мати радісінька, мов родині якій, аж зачервонілась стара (Вас., Вибр., 1954, 46).

2. з інфін. Який виражає готовність, бажання, згоду що-небудь зробити. — Ні, братику, не піду і тебе не пущу; бо й я радісінький твого вареника хоч покуштувати (Кв.-Осн., II, 1956, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 435.