ПІ́ШКИ, присл. Власними ногами, без допоміжних засобів (про спосіб пересування людини). Вона переїхала через широку пологу долину поточка Либеді й коло самої залізниці встала й пішла пішки (Н.-Лев., IV, 1956, 258); Важку п’ятдесятиденну подорож було закінчено. Шевченко, що майже ввесь шлях пройшов пішки, схуд і засмаг, фізично втомився, але був бадьорий і веселий (Тулуб, В степу.., 1964, 259).

◊ Під стіл пі́шки ходи́ти — бути дуже малим (про дитину). — Цей самий Ісаєв ще під стіл пішки ходив, коли я з Ковпаком турків та татар лупцював на Берді (Добр., Очак. розмир, 1965, 228); — Коли була революція, я під стіл пішки ходила (Жур., Нам тоді.., 1968, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 553.