ПІХОТИ́НЕЦЬ, нця, ч. Той, хто служить у піхоті. Палали машини, піхотинці перебігали по полю, ховаючись за танками (Перв., Дикий мед, 1963, 437); Окопи, що були наспіх зроблені лопаткою піхотинця і вистелені кукурудзяним бадиллям чи травою, ..нагадували про те, що звідти недавно піднявся боєць (Томч., Жменяки, 1964, 185).

∆ Морськи́й піхоти́нець — той, хто служить у морській піхоті. Від флотського у нього лишились тільки тільник та пояс. Це, згідно з наказом, лишили всім морським піхотинцям (Ткач, Крута хвиля, 1956, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 551.