ПІХО́ТА, и, ж.

1. Рід військ, що діє в пішому строю. — Якби знаття, я б зарані заяву написав до вищого командування, щоб мене ні в льотчики, ні в моряки не брали, а тільки в піхоту (Тют., Вир, 1964, 344); // Частина, підрозділ такого роду військ. Двадцять кілометрів гналися богунці за втікачами-гетьманцями. Артилерія обігнала піхоту і першою увірвалася в село (Довж., І, 1958, 153); // збірн. Сукупність військовослужбовців такого роду військ. На спорудженні форту працювали всі разом: матроси, козаки й піхота (Тулуб, В степу.., 1964, 290); Гули вітри, був пізній час, спадала з неба позолота, і кроком кованим піхота гриміла мовчки мимо нас (Сос., І, 1957, 440).

∆ Морська́ піхо́та — війська, що входять до складу військово-морських сил і призначені для бою на березі. Він зове сестру: — Додому Напиши листа, сестрице. Хай дружина у скорботі Гордо людям гляне в вічі — Я пройшов в морській піхоті Усю землю нашу двічі (Нагн., Пісня.., 1949, 52).

2. у знач. присл. піхо́тою, розм., жарт. Пішки. У Буха Копитовича коня нема, — він піхотою, а богатирі на конях сидять (Укр.. казки, легенди.., 1957, 165); Мусили [батько і Михайло] йти до сусіднього села піхотою (Коб., II, 1956, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 551.