ПІТЬМА́, и́, ж.

1. Відсутність світла, освітлення; темнота, тьма. Раптом екран погас і в залі наступила цілковита пітьма (Гончар, II, 1959, 178); [Шеремета:] Пітьма страшна, на два кроки не видко (Ірчан, I, 1958, 54); // Темнота, що наступає з наближенням ночі; глибокі сутінки. Знов заводить невода бригада… Сім заходів — з ранку до пітьми… (Гонч., Вибр., 1959, 248); // Неосвітлене місце, темний простір. Вона мовчки встала і простягла у пітьму тремтячі, шукаючі опори руки (Коцюб., II, 1955, 176); Вона, злякавшися, ..тікає геть, зникає в пітьмі (Ю. Янов., II, 1958, 34).

2. перен. Неосвіченість, культурна відсталість. Соціалізм виводить трудові маси з духовного рабства і пітьми, прилучає їх до багатств світової науки і культури (Ком. Укр., 6, 1967, 17); // Зло, темні сили, породжені неосвіченістю, безкультур’ям, жорстокістю і т. ін. Цісарські, панські, папські сили — Від них тут лиш глуха луна… Чолом склонімось до могили Борця з пітьмою — Галана! (Рильський, III, 1961, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 550.