ПІСКУВА́ТИЙ, а, е. Який містить у собі пісок. Корчма була збудована з сірого піскуватого каменя (Н.-Лев., II, 1956, 217); Пахне тополя,.. пахне цвіт абрикоса, яблуні, вишні, пахне сама земля — чорна, глиниста, піскувата — кожна скиба на свій аромат (Смолич, Мир.., 1958, 77); // У грунті якого є певний домішок піску. В глибині сцени річка з пологим піскуватим берегом (Л. Укр., II, 1951, 45); Старовинне село в долині мальовниче огортала степова річечка з прозорою водою й піскуватим дном (Ле, В снопі.., 1960, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 542.