ПІОНЕ́Р, а, ч.

1. Людина, яка вперше проникає в новий, недосліджений край і освоює його. Піонерами української еміграції в Канаді були бідні селяни.. з с. Небилів Калуського повіту в Галичині (Ірчан, II, 1958, 340).

2. перен. Людина, яка першою прокладає шляхи в якій-небудь новій галузі діяльності; новатор, зачинатель чого-небудь. Я.. вважаю за велике для себе щастя бути в фалангах тих піонерів, які дбають за високий розвиток нашого чарівного слова (Вас., IV, 1950, 57).

3. Член добровільної масової дитячої комуністичної організації, що об’єднує радянських школярів віком від 9 до 14 років. Буду я учитись, Буду виростать, Ось тоді вже зможу Піонером стать! (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 48).

4. В Англії, Франції, Німеччині і до 30-х років XIX ст. у Росії — солдат саперної частини інженерних військ.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 537.