ПІ́НИТИ, ню, ниш, недок.

1. перех. Робити пінистим; викликати піну на поверхні рідини. Червонофлотці стріляли по фінських і німецьких торпедних катерах, що снували, мов скажені, пінячи море (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 244).

2. неперех. Те саме, що пі́нитися 1. Вода кругом нього.. пінить та шумить (Мирний, IV, 1955, 318); На високому березі Дністра мальовниче стояв сивий у яблуках кінь, жував залізо уздечки і пінив скривавленою слиною (Ле, Хмельницький, І, 1957, 203); З півроку його раз у раз трясла трясця так, що аж пінив (Бурл., О. Вересай, 1959, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 536.