ПІЛІГРИ́М, а, ч., книжн., заст.

1. Паломник. Пілігрими, що йдуть до святих місць, підкоряються темному покликові забобонності (Загреб., Шепіт, 1966, 27); Воліла б вона бути похованою романтично.. Щоб ішли тоді до неї, романтичної таврійської святої, вродливі молоді пілігрими (Гончар, Таврія, 1952, 131); *У порівн. Іду я з посохом, як пілігрим, Дорогою тернистою, крутою (Гер., Дорога, 1939, 36).

2. перен. Мандрівник, подорожній. Призвичаївся [М. Гоголь] відчувати під ногами хистку палубу, і.. йому все здавалося, що й земля, і камінь ходять під ним — блідим, жовтим, виснаженим бурями й громами пілігримом (Полт., Повість.., 1960, 395).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 534.