ПІЛА́Т, а, ч., заст. Людина, яка зробила щось погане або злочинне, звичайно чужими руками, і усувається від відповідальності за вчинене. О горе! горенько мені! І де я в світі заховаюсь? Щодень пілати розпинають, Морозять, шкварять на огні! (Шевч., II, 1963, 348); Ми бились шалено, як гірські орли, Але вороги нас в полон узяли, І кинули бранців за мури, за грати Кати і пілати (Олесь, Вибр., 1958, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 534.