ПІ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.

1. тільки З ос., неперех. Дуже лити (про дощ). Дощ піжить.

2. перех. і без додатка. Бити кого-небудь або один одного. Як же хлопці зачнуть піжить, то аж пір’я летить (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 529.