ПІДУ́СНИКИ, ів, мн. (одн. піду́сник, а, ч.). Волосся в кутках губ, що є продовженням вусів. Кир опустив голову, жовті обкурені махрою підусники тріпнулися (Тют., Вир, 1964, 533); Кузьма Іванович.. мав тепер довгі вуса з підусниками (Бурл., Напередодні, 1956, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 520.