ПІДТЯ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до підтя́ти. Аж ось деревце похилилось, хруснуло і, підтяте, впало на сніг… (Коцюб., І, 1955, 79); 1 серпня.. 1913 р., підтята тяжкою хворобою, Леся Українка померла в м. Сурамі (Укр. літ., 9, 1957, 246); Коли вітця Мелхиседека трохи поранило в бою, він, підтятий викраденням Ярини, помітно підупав на силі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 512); По його впалих, помутнілих очах, по.. похиленій поставі.. видно було, що вся сила його жизні [життя] підтята (Фр., V, 1951, 448); * У порівн. Мов підтяте сокирою дерево, долі простягся Агі (Л. Укр., IV, 1954, 282); // підтя́то, безос. присудк. сл. Тих скалічено, тих лиш підтято, Тих убито, а мучено — всіх (Рильський, Поеми, 1957, 286).

2. у знач. прикм. Зрізаний, зрубаний у нижній частині. Злоба і гнів стрясали його.. тіло, як буря стрясає корчуватого дуба з підтятим корінням (Добр., Очак. розмир, 1965, 165); * У порівн. Похитнувся Іванів тато, як підтята смерека (Коцюб., II, 1955, 311).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 519.