ПІДТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДТЯ́ТИ і ПІДІТНУ́ТИ, підітну́, підітне́ш, док., перех. і без додатка.

1. Різати, рубати трохи не до кінця або знизу, в нижній частині. Розмахнувся [Оксен косою], пішов, підтинаючи тонкі, бідні на колос стебла (Цюпа, Назустріч.., 1958, 448); З трави ти виткнулась на світ; Як сніг, блищав твій ніжний цвіт; Всміхалось сонечко тобі; Рости б, так ні; Мій плуг підтяв — ти мреш в журбі (Граб., І, 1959, 487); Та гляди мені — обережно, щоб куща не підтяти… (Коцюб., І, 1955, 206); * Образно. Твердження, буцімто розвиток літератури, розвиток письменності підтинає під корінь квітуче дерево народної поезії, цілком безпідставні (Рильський, III, 1956, 143).

2. розм. Укорочувати, відрізуючи кінці. Коли вони [вуса] вже геть-то надокучали йому, зараз хапав ножиці і підтинав їх спересердя як можна вище (Н.-Лев., IV, 1956, 41).

3. перен. Позбавляти сили, пружності, примушувати згинатися, підгинатися (ноги, коліна). Жах підтинає ноги; // Позбавляти кого-небудь сил, бадьорості, стійкості і т. ін. Тяжко стогнуть хлібороби: Брак насущного шматка, Люта смертність та хвороби Підтинають мужика (Граб., І, 1959, 396); — Маня не раз жалілася, як підтинають її ті лекції (Коб., III, 1956, 217).

4. перен., розм. Ослаблювати, приводити до розладу щось або підривати силу, волю і т. ін. Парубок вперше сам доходить, що не вбогість, а багатство страшніше підтинає любов (Стельмах, І, 1962, 128); У неї було таке відчуття, наче хтось підтяв їй сили (Гур., Через замети, 1961, 101); // Розладнувати, підривати чий-небудь добробут. — Послухає [хлоп горілки не пити].., то що мені з горальнею [гуральнею] робити? — Се не моя річ.. — А підтинати Мій дохід, хлопа бунтувати, То ваша річ? (Фр., X, 1954, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 514.