ПІДСТРИБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до підстри́бувати. Далі засміявся [Семен], підстрибнув і тихенько, навшпиньках почав витанцьовувати (Вас., І, 1959, 327); Крутнулась [Катерина] на каблучках, підстрибнула, мов м’ячик (Руд., Остання шабля, 1959, 371); Грюкнув [Білоконь] кулаком по столу — підстрибнув хліб і ніж на піваршина (Довж., І, 1958, 70); Він рвучко підстрибнув до гітлерівця, і той навіть зойкнути не встиг, як давкий кляп забив йому рота (Кучер, Голод, 1961, 412).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 508.