ПІДСПІ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Співати, вторуючи, підтягуючи кому-, чому-небудь. Шевченко заспівав пісню. Солдати спочатку слухали, потім почали неголосно підспівувати (Тулуб, В степу.., 1964, 214); Деякий час грав [Перехрестик] мовчки, потім почав підспівувати, спершу тихо, далі голосніше, завзятіше (Добр., Очак. розмир, 1965, 38); // Неголосно або час від часу співати. Спогадував [Павло] різні дотепи, підспівував різні пісні та раз у раз споминав Олесю (Л. Укр., III, 1952, 589); У Альонушки була лялька, вона гойдала її на руках і тихенько підспівувала (Донч., Пісня.., 1947, 60); * Образно. Сухими бризками розлітається сніг з-під копит, монотонно підспівує, наганяючи дрімоту, зустрічний вітер (М. Ол., Леся, 1960, 46).

2. перен., розм. Підтримувати кого-небудь з певними намірами, схвалювати чиї-небудь вчинки, дії і т. ін., звичайно негативні. Навіть Ходжієв, який у всьому підспівував баєві, змушений був замовкнути (Донч., І, 1956, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 505.