ПІДСЛІ́ПУВАТИЙ, а, е.

1. Який погано бачить або майже не бачить; з поганим зором. Михайло Юлійович стояв передо мною і через окуляри дивився на мене своїми підсліпуватими очима (Думки про театр, 1955, 60); Тишу порушила старенька Ярославина няня — бабуся Марина, підсліпувата й глуха (Дмит., Розлука, 1957, 98); * У порівн. Хата їхня.. давно похилилась і, наче підсліпувата людина, дивилась на світ одним маленьким віконечком (Петльов., Хотинці, 1949, 162).

2. перен. Який є джерелом неяскравого, тьмяного світла, випромінює його. Тут [в камері] під стелею така ж сама підсліпувата жовтувата лампочка (Хижняк, Тамара, 1959, 127); Невеличкий підсліпуватий каганчик затремтів у руках (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 678); Темно, тільки десь на Висілку блимають підсліпуваті вогники (Зар., На.. світі, 1967, 48); // Який пропускає мало світла (про маленькі вікна, а також будівлі з такими вікнами). На підсліпуватім віконці стояла невеличка лампа (Фр., IV, 1950, 247); Ось невеличкий гайок,.. хатинка з підсліпуватим віконцем (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 120); До малої підсліпуватої хатини край села під’їздить на вілісі генерал і два полковники (Довж., І, 1958, 347).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 502.