ПІДРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПІДРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. підро́блять; док., перех.

1. Виготовляти фальшиву подобу чого-небудь. З наказу Цимбалюка він дістає в гітлерівській управі чисті бланки з німецькими печатками, посвідки для підпільників, підробляє документи (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 25); Дурив [Славко] лиш родичів, що має всі іспити [складені], а свідоцтва підробив сам (Март., Тв., 1954, 236); // Робити подібним до чого-небудь природного, вродженого. Особливо любив я підробляти голос і рухи різних знайомих людей (Сміл., Сашко, 1957, 33); Говорять, що людину можна розпізнати по посмішці.. Навіть плач можна підробити, але посмішку — ні. Бо посмішка, то душа людини (Мушк., Чорний хліб, 1960, 143).

2. що, чим і без додатка, розм. Заробляти додатково до основного прибутку або мати тимчасові, випадкові заробітки. Невістка завжди в клопоті, вдома господарство, а ввечері бігала в креслярську майстерню, де підробляла гроші (Рибак, Час.., 1960, 130); Вона готувалася на режисера-постановника, навіть, здається, підробляла трохи режисурою по робітничих клубах (Вільде, Ти мене не любив, 1958, 11); — Та я тут [на будівництві] недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив [Канушевич], як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Коцюба, Нові береги, 1959, 96).

3. розм. Робити ще трохи, додавати до зробленого раніше. Підроби вареників, а то нестане (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 492.