ПІДРИВНИ́Й, а́, е́.

1. Признач. для підривання вибухом, пов’язаний з таким підриванням. Квапно відстебнув [Рязанов] від паска вибухівку, дістав з гумового мішечка підривний патрон (Логв., Давні рани, 1961, 47); Підривні роботи.

2. перен. Спрямований на підрив чого-небудь, послаблення в чомусь; шкідницький. — Отже, — почав Фітельберг, — я вже розумію, що моя рецензія не припала вам до смаку? — Ви м’яко висловились, сер, — забасив Стребол, — про який смак може іти мова, коли вже написали цілий підривний трактат (Рибак, Час.., 1960, 487); Події останнього часу свідчать про посилення підривних дій імперіалістів проти країн, які стали на шлях соціального прогресу (Резол. XXIII з.., 1966, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 490.