ПІДПРЯГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПІДПРЯГТИ́СЯ, яжу́ся, яже́шся, док.

1. Впрягати себе до упряжки на допомогу коням, тягловій худобі. На горі кум Гриць все ще силкувався з своїм возом. На половині шляху він наскидав гною, рядом з конем підпрягся в дишло, пнувся до свого шматка поля (Чорн., Потік.., 1958, 240); // перен., розм. Братися допомагати кому-небудь у чомусь. — Зараз у нас почався добрий рух — кооперування зусиль колгоспів. Тепер не обов’язково самому все ладнати, хай підпряжуться сусіди (Чаб., Тече вода.., 1961, 30); // розм. Втручатись у розмову, маючи на меті продовжити розмову або підтримати кого-небудь. — Гаразд, воля твоя, але бачиш… відер нам ні за що купити, — підпрягався до Оникія Левонтій (Гончар, Таврія, 1952, 62); — Дядьку, а врукопашну з німцями вам доводилося сходиться чи ні? — підпрягся зараз же Марко (Тют., Вир, 1964, 284).

2. тільки недок. Пас. до підпряга́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 487.