ПІДПОРУ́ЧИК, а, ч. Військове звання офіцера царської армії рангом нижче поручика, а також особа, що мала це звання. У 1872 р. Є. С. Федоров закінчує курс училища і в чині підпоручика їде служити на Україну (Видатні вітч. географи.., 1954, 105); Хвацькості більше виявляли молоді підпоручики, стягнуті довгими мундирами в чарочки (Панч, І, 1956, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 485.