ПІДПЛИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок. Робити стрибки вгору; підскакувати, підстрибувати. Як сів [пан] у свою коляску, так коні аж підплигують, та приськають, та летять (Кв.-Осн., II, 1956, 283); Рибки перелітали через пароплав і поринали у воду. Обидві мавпочки почали підплигувати, намагаючись впіймати рибок (Трубл., II, 1950, 64); // Злегка підскакувати вгору (від поштовхів, коливань чого-небудь і т. ін.). Ланцюги бряжчали, як кайдани, бляшанки, підплигуючи на возі, дзвеніли (Коцюб., І, 1955, 226); Слідкувала [Сахно] за професоровим пером, що шпарко підплигувало на грубому пергаментному папері (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 25); Автомобіль підплигує на вибоїнах дороги (Ю. Янов., IV, 1959, 73); * Образно. [Xудолій:] Тут час біжить, аж підплигує, а вони заходились словами.. перекидатись (Кроп., V, 1959, 166); // Пересуваючись стрибками, підскакуючи, наближатись до кого-, чого-небудь. Шпурнув [Тимко] кирку. Вона металево бренькнула і, цьворохкаючи та підплигуючи по льоду, поскакала мало не до середини Дону (Тют., Вир, 1964, 484).

◊ Се́рце підпли́гує (підплигну́ло) чиє — у кого-небудь дуже б’ється серце внаслідок збудження, хвилювання і т. ін. [Тиміш:] Віриш, я почуваю, що серце моє підплигує, мов карась на гарячій сковороді, як дивлюсь на тебе (Кроп., V, 1959, 581); Юрине серце тьохкає і підплигує в грудях, мов у порожнечі (Смолич, II, 1958, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 484.