ПІДПИ́САНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до підписа́ти. Се було свідоцтво, підписане учителькою села Н. (Фр., IV, 1950, 43); В машині їхав офіцер-парламентер з текстом ультиматуму, підписаного командувачами обох Українських фронтів (Гончар, III, 1959, 236); // підпи́сано, безос. присудк. сл. Опріч образів висіли ще на стінах деякі куншти: два козаки тягаються за чуби, а внизу підписано: «Два дурні б’ються, а третій дивиться» (Стор., І, 1957, 234).

2. у знач. прикм. На якому є підпис. Писар підписаний лепорт [рапорт] схопив та мерщій з хати… (Кв.-Осн., II, 1956, 265); Петриченко вийшов з підписаними паперами (Перв., Дикий мед, 1963, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 482.