ПІДПА́НОК, нка, ч., заст.

1. Не дуже багатий або збіднілий пан (у 2 знач.). Дядько швидко і з вигодою збув її в няньки до Окуня, а коли в того підросли діти, Люба вже сама найнялася до Октава Пігловського, підпанка з родини шляхтичів-однодворців (Стельмах, І, 1962, 344); // Той, хто за своїм матеріальним станом наближається до пана, панів. Дехто з підліщан.. видряпувавсь із злиднів.. Частіше ж у підпанках ставав (Крот., Сини.., 1948, 14); *У порівн. [Варка (сама):] Дивлюсь на свого чоловіка і не надивуюся, зовсім неначе не Демко, а якийсь підпанок або купець! (Кроп., II, 1958, 208); // зневажл. Зубожіла шляхта або неродовиті багатії. [Бухетник:] Із столу аж три срібних ложки украдено; звичайно, що це підцупила ота голота — підпанки, котра не має свого притулку та тілько вештається по панах та підцуплює усячину (Кроп., III, 1959, 38); Різним підпанкам, які зараз часто глузують з нього, він доведе, що небезпечно зачіпати його шляхетську гідність і честь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).

2. Той, хто перебуває на службі у пана (у 1 знач.) (про економів, гайдуків, прикажчиків, писарчуків і т. ін.). Пан не дозволяв і на годину кидати ліса, а підпанки пильнували, щоб лісник шанував панського розказу (Вовчок, VI, 1956, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 480.