ПІДПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., перех.

1. також без додатка. Підносячи вогонь до чогось, примушувати займатися, горіти; запалювати. По алеях, у парках і скверах згрібали у величезні купи потемніле листя і підпалювали (Дім., Ідол, 1961, 121); Іван накидав сухих галузок і підпалив (Коцюб., II, 1955, 347); Зовсім стемніло в хаті. Тільки од печі, де Христя підпалила солому, падало світло червонясте й мінливе (Головко, II, 1957, 88); * Образно. Сонце розтоплює скелі, а само на крайнебі задивилось в дзеркало моря і підпалило воду (Коцюб., II, 1955, 414); // також без додатка. Починати топити якимось паливом піч, грубу і т. ін.; розпалювати. — Ну, та годі, не плач, вони [корови] увечері самі прийдуть, — каже господиня,.. — краще піди та води наноси та у печі пора вже підпалювати (Мирний, І, 1954, 67); Ось зараз підпалить [мати] у печі — кулешу зварить (Головко, II, 1957, 394); // перен., рідко. Навмисно, із злим наміром сердити, дратувати, роздражнювати. П’ятого року по шлюбі молода Петриха стала юшитися і кидатися, як львиця [левиця]. Покмітили то дівки та й молодиці в селі і ще дужче її підпалювали (Черемш., Тв., 1960, 193).

2. Викликати пожежу з метою помсти і т. ін. Ніщо не спиняє їх [експлуататорів]: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби їм була од того користь (Коцюб., III, 1956, 38); Бачачи поразку, Шабанов підпалює свій будинок (Довж., І, 1958, 122); Усе — кажуть — боїться, щоб його [газду] не підпалили (Фр., II, 1950, 26); [Семен:] Як пішов ти з села,.. Маруся збожеволіла й, не тямлячи себе, підпалила вашу хату, а сама десь помандрувала (Кроп., І, 1958, 114); — Піду до начальства і скажу йому, що ти підпалив панські стоги! (Стельмах, І, 1962, 544).

3. розм. Давати чому-небудь трохи підгоряти (у 1 знач.), пошкоджувати, псувати сильним вогнем. Підпалити хліб; Підпалити картоплю.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 479.