ПІДПА́Л, у, ч.

1. Дія за знач. підпа́лювати, підпали́ти 1, 2. Так, в кожній хаті чогось чекають, готові, як сухий трусок, що жде підпалу (Коцюб., II, 1955, 74); Микола розповів, що чув від Івана Думи.. про страйки робітників, про заворушення в селах, підпали поміщицьких маєтків (Гжицький, У світ.., 1960, 156); * Образно. Через кілька днів наполохані бюргери допомогли папістській зграї засісти на міністерських кріслах і звідти вже готувати підпал світу (Рад. Укр., 9.ІІІ 1946, 3).

2. діал., перен. Запал (у 1 знач.). — Тепер народ в них [воїнах] має жертви взір І ненастанний до посвят підпал (Фр., XII, 1953, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 479.