ПІДОЗРІ́ННЯ, я, с. Те саме, що підо́зра. Качан із підозрінням подивився на Настю (Вас., І, 1959, 285); Християн хапали по першому підозрінню і віддавали в цирку хижакам або палили замість смолоскипів по цісарських садах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 152); Глущукові в голову закралося підозріння, що Олімпіада могла прийти до Артьомова та умовити, щоб не відрізали в неї ліпшого грунту (Чорн., Визвол. земля, 1959, 195).

Кида́ти підозрі́ння на кого — обвинувачувати кого-небудь у чомусь, підозрюючи. Кидати на когось підозріння за вбійство [убивство] — то не жарт (Фр., І, 1955, 100); Наво́дити на підозрі́ння — давати підставу підозрювати. Талан був тоді дуже невигідним даром, бо наводив на підозріння в безхарактерності (Л. Укр., IV, 1954, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 476.