ПІДНО́ШЕННЯ, я, с.

1. рідко. Те саме, що підне́сення. [Заграничний політик:] Нашій штуці [мистецтву] байдуже до того, чи ви через неї підвищитесь, чи ні.. Вона — скарбниця найвищого, найсубтильнішого чуття, а не підойма до підношення вгору стофунтових кльоців [колод] (Фр., IV, 1950, 36).

2. заст. Подарунок, хабар. — А це вам, Василю Степановичу, — показав Головатий на пайку [дарунків], розміри якої значно поступалися перед підношенням, призначеним князеві (Добр., Очак. розмир, 1965, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 474.