ПІДНОЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДНОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. Трохи відпочивати, спати вночі. Одгомоніло, погасло літо.. На поверхні ставків попливла осуга та пір’я вчорашніх мандрівників — диких качок, що випадково тут підночовували (Рудь, Гомін.., 1959, 108); Борисова постеля так само часто виявлялась порожньою, як і раніше, і я добре знав, що він підночовує на попонах, пропахлих опаморочливим кінським потом і в’ялим ясеном (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 100); — Який се гость [гість]? — Із Назарета Зайшов у нас підночувать (Шевч., II, 1963, 358); [Халява:] Чи не лягти нам отут та підночувати, а світом можна роздивитись, куди ми забрели (Кроп., V, 1959, 256); — Стій! Хто йде? — Подорожани, хочемо в цьому селі підночувати… (Кач., II, 1958, 370).

2. кого, діал. Давати нічліг, приймати на нічліг. Зустріне [друзів] мужик — То в спрагу дасть погожої води Напитися, і стежечку покаже. І підночує, в слоту [сльоту] захистить (Фр., X, 1954, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 474.