ПІДНЕБЕ́ССЯ, я, с. Небесний простір, височінь. — Я літаю, я шугаю, неначе орлиця в піднебессі понад верхами гір (Н.-Лев., IV, 1956, 234); Високо-високо в піднебессі кружляють літаки (Собко, Зор. крила, 1950, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 461.