ПІДМО́ЩУВАТИ, ую, уєш. недок., ПІДМОСТИ́ТИ, ощу́, о́стиш, док., перех.

1. Мостити трохи або додатково.

2. розм. Підкладати або підстелювати під що-небудь; за допомогою чогось робити вищим. — Чом ви, Ольго Семенівно, не підмощуєте собі горба, як виряджаєтесь під монастир? (Н.-Лев., IV, 1956, 319); — А як вас звати? — запитав Васько, підмощуючи для неї сіно, щоб їй м’якше було сидіти (Шиян, Баланда, 1957, 55); Дома вона мерзла в обідраній нечупарній хаті, спала на голому полу, тільки в голови підмостивши поганеньку подушечку (Гр., І, 1963, 431); Митрик підмостив під щоку кулак, розчервонівся уві сні (Донч., V, 1957, 359); // Мостити, класти що-небудь усередину чогось. Я одягнувся в що мав. Поверх батькових чобіт натяг глибокі калоші. А щоб не спадали — підмостив житньої соломи (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 459.