ПІДМО́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підмости́ти. [Єфрем:] Гребля вузенька, підмощена гнойком та соломкою, вся так і двигтить, здається, що ось-ось за водою піде (Кроп., IV, 1959, 349); Тамара відчувала, як дерев’яніють ноги, як примерзло до землі підмощене під коліна плаття (Хижняк, Тамара, 1959, 197); // підмо́щено, безос. присудк. сл. Тут вряд вози, біля возів підмощено землі, щоб коні стояли передком на горбку, — тоді вони поставніші, рівніші… (Вишня, І, 1956, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 459.