ПІДМО́РГУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, до кого і без додатка.

1. Моргати час від часу або кому-небудь, звичайно звертаючи чию-небудь увагу, натякаючи на когось, щось або кепкуючи над кимсь, чимсь. Дівчата були дуже поважні, а парубок здавався гордим від тої постави з піднятими на дівочі плечі руками, усміхався, як переможець, та підморгував товаришам (Л. Укр., III, 1952, 670); Вихор хитрувато підморгує до шофера (Кучер, Чорноморці, 1956, 438); Орися знала, що поранений боєць лежить на лаві, і їй захотілося глянути на нього, але вона не наважувалася, бо їй здавалося, що в нього жахливо понівечене лице і заюшене кров’ю око не до діла підморгує (Тют., Вир, 1964, 380).

2. перен., розм. Те саме, що бли́мати 1. Колесо прядки легенько гуділо, весело підморгував каганець (Донч., III, 1956, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 458.