ПІ́ДЛИЙ, а, е.

1. Який викликає осуд. Підле вбивство парламентерів викликало хвилю гніву й обурення серед наших військ (Гончар, III, 1959, 237); Підлий вчинок; // Схильний до негідного вчинку, здатний на такий вчинок. Начальником поліції він став з першого ж дня фашистської навали і з першого ж дня почав наганяти жах на весь район. Від руки цього підлого виконавця фашистських наказів загинули десятки людей (Довж., І, 1958, 297); У противагу куркульській молоді — розбещеній, підлій, боягузливій, жорстокій, Головко малює постаті дітей бідноти в привабливих і теплих тонах (Іст. укр. літ., II, 1956, 435); // у знач. ім. пі́длий, лого, ч., зневажл. Той, хто своїми вчинками викликає осуд. Мухи сідають на ранах, Пчоли [бджоли] на квітках пахучих; Добрий все бачить лиш добре, Підлий лиш підле у других (Фр., XI, 1952, 76); // Уживається як лайливе слово. — А хто своїх бісових вилупків натравляв кидатись груддям? Скалічити ж дитину можна: печінки одбити, око вибити… Підлі, не знаєте? (Мирний, IV, 1955, 81); // у знач. ім. пі́дле, лого, с. Те, що викликає осуд, негативне ставлення. Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе (Сим., Земне тяжіння, 1964, 53).

2. розм. Дуже поганий; препоганий. Взагалі — переживаємо підлі часи. Суспільність забита, залякана, втомлена (Коцюб., III, 1956, 313); [Професор:] Надзвичайно підла погода. Вдень було ясно, а тепер дощ і сніг (Коч., II, 1956, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 450.