ПІДЛЕ́ГЛИЙ, а, е.

1. Який перебуває в залежності від кого-, чого-небудь, підпорядкований комусь, чомусь. Уся взагалі «епоха реформ» 60-х років лишила селянина убогим, забитим, темним, підлеглим поміщикам-кріпосникам і в суді, і в управлінні, і в школі, і в земстві (Ленін, 20, 1971, 163); Увесь мій світ малий, мов крапля водяна, Законові води великої підлегла (Рильський, Поеми, 1957, 266); Англійські королі, які спиралися на відсталих феодальних поміщиків і на підлеглу королю церкву, обкладали тяжкими поборами промисловців, купців, нових дворян і жорстоко гнобили народні маси (Нова іст., 1956, 6).

2. у знач. ім. підле́глий, лого, ч.; підле́гла, лої, ж. Людина, що перебуває під владою кого-небудь або в адміністративній залежності від когось. Стара графиня, яка сама ніколи не носила хрестика, вважаючи, що він муляє і псує шкіру, вимагала, щоб усі її підлеглі мали на шиї хрестики і вдень і вночі (Донч., III, 1956, 39); Курило знову стояв, як і належить підлеглому перед офіцером стояти, виструнчений, руки по швах (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 63); Цікава поезія «Мій товариш», в якій Малишко описує один день трудової діяльності голови сільгоспартілі.. Поет підкреслює в ньому такі риси, як людяність, любов до праці, вимогливість до підлеглих і до себе (Іст. укр. літ., II, 1956, 640).

3. рідко. Який міститься під чим-небудь, поруч з чимось або навколо чогось. До обмеження рухів можуть призводити і великі рубці, які приросли до підлеглих тканин (Лікар. експертиза.., 1958, 73).

4. діал. Прілий, зіпрілий. Підлегле борошно (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 448.