ПІДКІ́ВКА, и, ж, Зменш.-пестл. до підко́ва. Золоті підківки має Мій крилатий білий коник (Л. Укр., IV, 1954, 139); Вона спокійно глянула на них [бійців] великими чорними очима, під якими залягли синюваті підківки (Жур., Звич. турботи, 1960, 172); Широкий козирок, як долоня, виступав над опуклим лобом [Зимогорової], над підківками брів (Донч., II, 1956, 173); Ходи, ходи, дівчинонько, ходи з нами, Дамо тобі сермяжину із стрічками, Дамо тобі ще й віночок із квітками, Дамо тобі черевички з підківками (Нар. лірика, 1956, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 434.