ПІДКУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підкува́ти. Вовк Неситий нахиляєсь [нахиляється], До копита прозираєсь [прозирається], — Ех, як фрасне Шкапа враз, Як у лоб не вцідить просто, А була підкута остро, — То мій Вовк, мов свічка, згас (Фр., XII, 1953, 71); * Образно. — Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів (Ю. Янов., І, 1954, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 446.