ПІДКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех. і без додатка.
1. Класти, поміщати під кого-, що-небудь або в середину чогось. Тільки оце стара було позіхне, Юрко вже й подушку підкладає їй під голову (Н.-Лев., III, 1956, 288); Яєць підкладають стільки, щоб гуска добре закривала їх своїм тілом (Колг. енц., І, 1956, 525); Черкнув [Андрійко] удруге… запалив, підклав під солому… вогняний язик лизнув по соломі раз, другий… (Коцюб., І, 1955, 443); Марко перший ступив на поріг, обережно зазирнув до середини. — Іди, чого застряг? — Еге, іди! А як міну підклали? (Тют., Вир, 1964, 351); Залишившись одна, Тамара взяла бланки з штампом начальника, підклала копірку і почала ретельно виводити кожне слово олівцем (Хижняк, Тамара, 1959, 107).
2. що, чого. Класти, накладати додатково, ще трохи. Козак добре дбає,.. Коневі частенько зеленого сіна підкладає (Укр.. думи.., 1955, 20); Треба раз у раз підкладати у вогнище хмиз, щоб воно не погасло (Донч., II, 1956, 65); Хазяйнувала [Аня] біля столу невміло — Хохол весь час поправляв її і підказував, що треба підлити в кухлі або підкласти ще чогось на тарілки (Голов., Тополя.., 1965, 289).
3. Те саме, що підкида́ти 4. Нащо здалось гніздо мені? Яєчка крадькома я [Зозуля] другим підкладала, — Нехай висиджують дурні! (Гл., Вибр., 1951, 134); [Танкіст:] А в тебе що, немає зброї? [Карпо:] Немає. [Танкіст:] Підійди сюди. А це що таке? [Карпо:] То підклав хтось (Собко, П’єси, 1958, 60).
◊ Підклада́ти (підкла́сти) вогню́ (хми́зу, дров і т. ін.) — те саме, що Підлива́ти (підли́ти) ма́сла у вого́нь (див. підлива́ти). — Злодіїв, розкрадачів соціалістичної власності хочеш узяти під захист! — підкладає хмизу Степан Оксентійович (Мушк., Серце.., 1962, 122); Підклада́ти (підкла́сти) свиню́ (свиня́ку) див. свиня́; Ру́ки (рідко пле́чі) підклада́ти (підкла́сти) кому, під кого — надавати допомогу кому-небудь. Треба руки підкладати, а не дарма гелготати (Укр.. присл.., 1955, 186); — Хоч панщини вже не робимо, а отже підкладаємо з своєї охоти плечі панам і панським посіпакам, аби лізли догори! (Март., Тв., 1954, 364); — Мені дитина помирає, розумієте? — крикнула пані [до управителя]. — А мені що? Руки під неї підкласти? (Дн. Чайка, Тв., 1960, 67); Воно [життя] само загладе муки… Уже ж не зможеш підложить Під умерущого [умирущого] ти руки? (Мирний, V, 1955, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 435.