ПІДДА́ЧА, і, ж., розм. Дія за знач. піддава́ти, підда́ти. Хвороба ця — відрив од живого життя мас, безхребетність, безгрунтовність. Одрив од революційної громадської роботи, піддача найслабших смертоносному впливові бацил буржуазного суспільства (Еллан, II, 1958, 181).

◊ На підда́чу — додатково до чого-небудь. Коли я бачу, як на небі туча тучить, — душу всю мою озвучить громом гніву! — й на піддачу блискавками намогучить (Тич., II, 1957, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 423.