ПІДГОРЯ́ТИ, я́є і ПІДГОРА́ТИ, а́є, недок., ПІДГОРІ́ТИ, ри́ть, док.

1. Починати горіти; згоряти трохи, частково або з якогось боку. Олексина хата уже підгорала, а її стріха завалилася, погрібавши в своїх руїнах бідну Матрону (Фр., VIII, 1952, 206); // Занадто засмажуючись, пригоряючи, набувати гіркого присмаку (про страви). Баба раптом розгнівалася й тупнула на діда ногою: — Є в мене час тебе випитувати, коли в мене каша підгоряє в духовці!.. (Ю. Янов., І, 1954, 110); // Прилипати, пригоряти до чого-небудь під час варіння. Смола кипить, і її перемішують, щоб не підгоріла (Ю. Янов., II, 1958, 128); При розігріванні столярного клею треба стежити за тим, щоб він не підгорів, бо від цього клей псується (Гурток «Умілі руки..», 1955, 61).

2. Втрачати свіжість, присмажуватися сонцем (про рослину). Жниварки стоять неполагоджені, жниварки не готові до праці. А пшениця кричить, пшениця підгоряє, пшениця висипається (Донч., І, 1956, 76); Жито від кореня підгоріло, зажовкло (Горд., Дівчина.., 1954, 38).; На Поліссі льон часто підгорає (Хлібороб Укр., 3, 1970, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 417.