ПІДВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех.

1. Прикріплювати, прив’язувати що-небудь до чогось, позбавляючи можливості обвисати, хилитися, падати і т. ін. Між рейками, через кожні 25-30 см, рівнобіжно до поверхні землі натягують шпагат, до якого підв’язують рослини (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 49); Замфір ходить поміж кущами, де тичку очеретяну поправить, де лист зайвий оскубе, де лозину підв’яже (Коцюб., І, 1955, 190); // Закріплювати нерухомо що-небудь, зав’язуючи. Еней, молитву прочитавши І шапку цупко підв’язавши, В лісную гущу і пішов (Котл., І, 1952, 123); Чоловік віз мішки від вітряка, та вісь йому уломилась. Чоловік той хоче, щоб підв’язати як-небудь, так шкапа не стоїть (Кв.-Осн., II, 1956, 53); Милиці неприродно-високо піднімали їй плечі, і вона була схожа на птаха, якому туго підв’язали крила (Жур., Дорога.., 1958, 92); // у сполуч. із сл. хвіст. Зав’язувати у коня вузлом хвіст, щоб не метлявся. Хвости в дорогу коням підв’язати, Взять батога, востаннє закурить, — І: но, малі! (Рильський, І, 1960, 247).

2. Обв’язувати, обмотувати чим-небудь щось. Юля повернулася назад весела і чиста. Волосся на голові підв’язала хустинкою (Тют., Вир, 1964, 458); На хвилину колони спинились під горою; солдати тісніше підв’язали пояси, передихнули (Вас., II, 1959, 41); Довгу, до колін, сорочку підв’язав [Антін] мотузкою (Чорн., Визвол. земля, 1950, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 412.