ПІДБОРІ́ДНИК, а, ч.

1. Ремінець у вуздечці під нижньою губою коня. Біля корита Митько напуває лисого.. Озирнувсь і крадькома одстебнув підборідник, з одного вуха скинув вуздечку (Головко, І, 1957, 370).

2. Ремінець у капелюха, який надягається під підборіддя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 400.