ПІД’ЯРЕ́МНИЙ, а, е.

1. Який ходить в упряжі, носить ярмо. Під’яремний віл.

2. перен. Який перебуває в неволі; поневолений, уярмлений. [Олізар:] Гляньте: вже в потухлих очах під’яремних людей загорається гордий огонь волі (Вас., III, 1960, 446); Жовтень — знамено свободи, Світло, що вказує шлях, — Він під’яремним народам Світить, як сонце, в боях (Тарн., З дал. дороги, 1961, 227); // Який здійснюється, існує і т. ін. в умовах неволі, поневолення. Минулися ті часи, коли наш робітник покірно гнув спину, не бачачи виходу з свого під’яремного життя.. (Ленін, 8, 1970, 175); Волелюбне українське населення [дореволюційного] Станіслава.. ніколи не мирилося з своїм під’яремним становищем (Визначні місця Укр., 1958, 533); // у знач. ім. під’яре́мний, ного, ч.; під’яре́мна, ної, ж. Людина, яка перебуває, живе в неволі; підневільна людина. Ось: повстали під’яремні, плине повінь — легіон. Килими зеленоземні у гірляндах житніх грон (Чумак, Черв. заспів, 1956, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 528.