ПІВСВІ́ТУ, ПІВСВІ́ТА, невідм., ч. Половина земної кулі. Яскравими фарбами малював він колишню славу і велич татарського племені, його бої з невірними, в яких стяг Магометів обійшов мало не півсвіту (Коцюб., І, 1955, 292); — Стовпи капіталізму вам охоче віддадуть на експлуатацію півсвіту, аби ви тільки відкрили другій половині свою таємницю (Смолич, І, 1958, 70); // перен. Дуже велика територія; багато країн, місцевостей і т. ін. [Вєтров:] Кубань, Кавказ, Україна… Можна сказать, півсвіту об’їхав (Мороз, П’єси, 1959, 194); Видно звідси [з верху могили] стало півсвіту: і степ і море (Гончар, II, 1959, 71); // перен. Дуже велика відстань. Є в мене такі приятелі, що до них по 9 днів мої листи йдуть. От, наприклад, Квітка.. заїхав аж на Кавказ на службу, а то зовсім півсвіта від Сан-Ремо (Л. Укр., V, 1956, 429); — Ах, начальник, дорогий начальник, куди ж ми підемо? Наші коні голодні, з ніг падають. Півсвіту проїхали — травиночки не бачили (Тют., Вир, 1964, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 386.