ПІВО́КО, а, с., заст. Півштоф. Староста з шинку післав його до Гната, і він біг, як навіжений, бо в корчмі чекав його чоловік з півоком (Коцюб., І, 1955, 34); — Завтра, чоловіче добрий, буде сало, а до сала й сяке-таке півоко знайдемо, щоб запаморочити собі мізки (Стельмах, І, 1962, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 385.