ПІВЛИ́ХА, невідм., с. Не дуже велике, стерпне або поправне лихо. Яків довго з жалем дивився на Дарину, входив у її світ і зараз його лихо здавалося півлихом — у нього ще не все втрачено… (Стельмах, І, 1962, 488); — Чобіт у мене немає, ще замерзну в дорозі.. — То півлиха. Візьмеш мої (Добр., Очак. розмир, 1965, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 382.