ПІВКУ́ЛЯ, і, ж.

1. Половина геометричної кулі, а також предмет такої форми. Стеля [склепу] мала на собі одну-однісіньку оздобу — виковану з каменя випуклясту півкулю (Фр., VI, 1951, 109); // Форма чого-небудь, що нагадує половину геометричної кулі. Настя.. побачила перед собою присадкуватого чоловіка, вдягнутого в куценький кожушок, з-під якого випиралися в боки півкулі штанів-галіфе (Речм., Весн. грози, 1961, 14); Клейкову пастилу випускають у вигляді відлитих півкуль з узорною поверхнею (Укр. страви, 1957, 326).

∆ Вели́кі півку́лі див. вели́кий.

2. Одна із половин, на які умовно поділяється Земна куля. При різних розташуваннях Землі відносно Сонця.. кожна з півкуль виявляється по-різному розташованою відносно променів сонячного світла (Бесіди про всесвіт, 1953, 21); Перед ним стоїть великий глобус. Біля дошки висять дві величезні карти півкуль (Собко, Скеля.., 1961, 27); // Одна із половин, на які умовно поділяється Місяць. Маючи відомості про поверхню обох півкуль Місяця, можна скласти уявлення про розподіл темних «морів» і світлих материків нашого супутника (Рад. Укр., 17.VІІІ 1965, 2).

Півде́нна півку́ля — за умовним поділом — половина Землі або небесної сфери, яка розташована на південь від екватора. Небесний екватор поділяє небесну сферу на дві півкулі — північну і південну (Астр., 1956, 19); Півні́чна півку́ля — за умовним поділом — половина Землі або небесної сфери, яка розташована на північ від екватора.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 382.