ПІ́ВДЕНЬ¹, дня, ч. Те саме, що по́лудень

1. — Тільки той, хто не був на сватанні, той не був п’яний, а то всі лоском лежали аж до другого півдня (Кв.-Осн., II, 1956, 208); Південь, спека не спада. Розбрехалася череда (Нех., Ми живемо.., 1960, 105).

ПІ́ВДЕНЬ², дня, ч. 1. Одна з чотирьох сторін світу; протилежне північ. На півночі і на сході наша країна має переважно морські кордони, а на заході і на півдні — сухопутні (Фіз. геогр., 7, 1957, 8); // Напрямок, бік, протилежні півночі. Задніпрянські узгір’я легко піднімаються на південь і кінчаються доволі високою горою над самим берегом (Н.-Лев., II, 1956, 384); Учора із півдня ти [море] хвилі котило, сьогодні ж зі сходу — чи звичка чудна? (Тич., II, 1957, 213); // Частина материка, країни і т. ін., розташована в напрямку, протилежному півночі. На півдні Бессарабії, од бистрого Прута, по лівім боці Дунаю аж ген до моря стояло на чатах військо (Коцюб., І, 1955, 335); На самому крайньому півдні новобугівських полів.. протікає невеличка.. річечка (Стельмах, II, 1962, 299).

2. Місцевість, край з теплим кліматом. Спочинок і пробування на півдні зміцнило мене трохи і я тепер далеко бадьоріший (Коцюб., III, 1956, 369); Там, на півдні, квіти над тобою нахилили грона запашні, а у нас, у срібному завої, білий грудень бродить в тумані (Сос., ІІ, 1958, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 379.