ПХЕ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Вигукувати, вимовляти «пхе», виражаючи зневагу, презирство і т. ін. [Явдоха:] Не хочеш за Гупаленка, так Демид Семенович.. [Василина:] Пхе!.. Сільський учитель! [Явдоха:] А ти хто? Не пхекай краще! (К.-Карий, III, 1961, 11); Ладя.. зневажливо відказав: — Теж мені революціонер, а марсельсзи не знає! Троша й собі пхекнув, так само, як пхекав, коли дражнив нас «голопузими» (Панч, Гарні хлопці, 1959, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 414.