ПУШИ́СТИЙ, а, е. Те саме, що пухна́стий. Сплигнув з лежанки ситий кіт і пушистим хвостом став лащитись біля її ніг (Шиян, Вибр., 1947, 86); Панчішка, знай собі, плететься, така пушиста та м’яка! (Забіла, У.. світ, 1960, 44); Небо зовсім весняне, хмарки білі, пушисті, а сніг видно тільки на верхів’ях Яйли (Л. Укр., V, 1956, 219); Молоде ще, рожеве обличчя [Яківчукової] під пушистим сивим волоссям виглядає, як у шапочці з ангорської вовни (Вільде, На порозі, 1955, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 411.